Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/42892/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області, треті особи - ОСОБА_3, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до суду із позовом до Реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції в Одеській області (надалі - відповідач, Служба), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 7368857 від 30 жовтня 2013 року, на підставі якого було внесено відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що протиправна реєстрація самовільно зведених споруд завдає шкоди як охоронюваним інтересам суспільства та і її інтересам як власника суміжної земельної ділянки, а тому оскаржуване рішення є протиправним та повинно бути скасовано.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду із касаційною скаргою, в якій просив судові рішення попередніх інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивачем були надіслані до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишивши оскаржувані судові рішення без змін. Вказала, що оскаржуване нею рішення є незаконним, окрім того, документально зафіксованих змін, які б слугували підставою для внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у відповідача не було.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, відповідно до договору дарування від 29 жовтня 2013 року, є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці, площею 0,0351га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1

В квітні 2012 року позивач звернулась до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області з заявою про проведення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм стандартів і правил її сусідом - ОСОБА_3, який є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2., та 12/25 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3.

11 травня 2012 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства ОСОБА_3 у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, за результатами якої складений акт від 11 травня 2012 року.

Перевіркою встановлено, що на території домоволодіння № 15 самовільно збудовані наступні будівлі: до 1994 року - гараж площею 26,9кв.м., до 2000 року - підвал загальною площею 40,6кв.м., сарай площею 11,4кв.м., сарай площею13,6кв.м., сарай площею 24кв.м. Всі сараї побудовані з порушенням пункту 3.25* ДБН 360-92, а також пункту 5 статті 26 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності».

29 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 як на новостроений об'єкт нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності. До даної заяви були додані наступні документи:

свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 серпня 2013 року за індексним номером 8300308, власник - ОСОБА_3, на об'єкт: земельна ділянка АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, площа 0,0327 га;

технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 25 грудня 2012 року;

паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_3;

картка фізичної особи-платника податків ОСОБА_3;

рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області від 24 жовтня 2013 року № 223 про присвоєння поштової адреси домоволодінню, розташованому по АДРЕСА_2.

30 жовтня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області Нікіта І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 7368857 (надалі - Рішення № 7368857) за результатами розгляду заяви №3676641 від 29 жовтня 2013 року.

19 лютого 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області Нікіта І.В. прийнято рішення № 11050562 (надалі - Рішення № 1050562). Даним рішенням були внесені зміни до запису № 2201874 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме - виключено зі свідоцтва про право власності № 11843525 (видане ОСОБА_3.) складові частини: гараж «Д», сарай «Ж», сарай «З», сарай «Е».

Не погоджуючись із Рішенням № 7368857, позивач звернулась до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки в порушення пункту 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, ОСОБА_3 не додав до заяви, поданої ним 29 жовтня 2013 року, документів, що підтверджують прийняття новозбудованого об'єкту нерухомого майна в експлуатацію. У свою чергу державний реєстратор був зобов'язаний, враховуючи подання не усіх документів для здійснення державної реєстрації, зупинити розгляд даної заяви та у разі не надання у встановлений строк документів, прийняти рішення про відмову в державній реєстрації.

Колегія суддів не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 3 КАС України визначено, що адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тобто необхідними умовами для набуття особою права на судовий захист є:

безпосередня участь цієї особи (позивача у справі) в переданих на вирішення до адміністративного суду публічно-правових відносинах;

володіння позивачем у цих відносинах певним обсягом прав;

здійснення неправомірного зазіхання державою на ці права позивача у спірних правовідносинах, внаслідок чого належні позивачеві права стають порушеними.

Наявність цих ознак є обов'язковою умовою для одержання особою захисту порушених прав та здійснення державою примусової сили для їх захисту, шляхом прийняття адміністративним судом відповідного рішення.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнані або оспорювані права цієї особи.

В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже вона не є суб'єктом права на судовий захист.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення має тягнути за собою відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач оскаржила Рішення № 7368857, оскільки ним зареєстровано право власності на самовільно збудовані сараї, які завдають шкоди їй як власниці суміжної земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (3 квітня 2014 року) відповідач прийняв Рішення № 1050562, яким виключив з свідоцтва про право власності будівлі, державна реєстрація яких стала підставою для звернення ОСОБА_2 із позовом до суду.

Отже, на момент звернення до суду права ОСОБА_2 були поновлені діями Служби, а відтак відсутні правові підстави для задоволення даного позову, оскільки обов'язковою умовою визнання дій протиправними є порушення суб'єктом владних повноважень прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною третьою статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

У свою чергу, доводи позивача у письмових запереченнях на касаційну скаргу щодо відсутності законних підстав у Реєстратора вносити зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є безпідставними, оскільки, ОСОБА_2, звертаючись до суду першої інстанції з позовом, оскаржувала в судовому порядку лише Рішення № 7368857.

З огляду на викладене та виходячи з приписів статті 229 КАС України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції в Одеській області задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Болградського районного управління юстиції Одеської області, треті особи - ОСОБА_3, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.